Наталія Добровольска: «Бути вчителем – це, в першу чергу, любити і поважати дітей!
Бути педагогом – означає полюбити чужих дітей, як своїх власних. Так вважає Наталія Добровольська – енергійна, життєрадісна і талановита вчителька, яка пишається кожним своїм випускником і вчить їх дотримуватися важливого життєвого принципу – один за всіх і всі за одного. Детальніше про свою педагогічну діяльність Наталія Добровольська розповіла кореспонденту «Підвисоке.Інфо».
- Працюю я вчителем фізики в Підвисоцькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка Підвисоцького НВО вже другий рік. Паралельно також викладаю фізику в Покотилівській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів цього ж НВО, з 2009 року. У вчительську професію прийшла після роботи медсестрою (бо за першою освітою – медична сестра). Працювала санітаром Покотилівської ветеринарної дільниці, оскільки доля закинула далеко від рідного дому.
- Це дивовижно! З медицини – у педагогіку. Чим ще здивуєте?
- Маю досвід роботи сільським головою, з 2002 по 2006 рік очолювала Покотилівську сільську раду.
- Але таки остаточно обрали вчителювання.
- Бути вчителем для мене – це, в першу чергу, любити і поважати дітей, а ще любити свою професію і постійно самовдосконалюватись.
- Реалії сьогодення поставили перед нами багато запитань: бути сучасним і обізнаним вчителем не тільки в темах свого предмету, а й вміти володіти сучасною технікою, використовувати її під час навчання. Нині перед нами постало як виклик – дистанційне навчання. Перший такий досвід ми здобули, починаючи з березня 2020 року. Чи були ми готові до такого виклику? Мабуть, більшість вчителів нашої країни не зможе ствердно відповісти на це запитання – як працюю я в умовах дистанційного навчання?
- Сьогодні в нашій школі розпочинає роботу навчальна платформа Human, де вчитель пропонує до вивчення свій матеріал, має можливість розміщувати свої завдання, посилання на відео та фотоматеріали. Цим безпосередньо займається адміністрація закладу, долучаються до співпраці з вчителем. Також є учні, які ще отримують посилання на навчальні матеріали у вайбер групах з дистанційного навчання. З кожним учнем я, наприклад, маю телефонний зв’язок, тому незрозумілий матеріал часто розказую просто телефоном. Не рідко такі розмови займають багато часу, але у мене ситуація, коли дитина телефонує і цікавиться моїм предметом, викликає радість і захоплення, адже фізика зовсім непростий для розуміння предмет. Та мій девіз при вивченні свого предмету – «Все складне потрібно зробити простим, незрозуміле – зрозумілим!»
- Звичайно, як і у всіх, хто працює з дітьми в умовах сьогодення. В багатьох учнів є вдома сучасний швидкісний інтернет, але, разом з тим є учні, які не мають не те, що швидкісного інтернету, а навіть, смартфону з доступом до інтернет мережі. Виходимо з положення телефонними дзвінками, одночасно працюючи з підручниками. Відчуваю також підтримку кожного класного керівника (з яким співпрацюю і в Покотилівській, і в Підвисоцькій школі), який завжди поцікавиться, чи є з його учнями зворотній зв’язок і, в разі відсутності, обов’язково стане тим місточком, що з’єднає нас. Також хочу виразити слова вдячності всім учням і їхнім батькам, хто розуміє важливість навчання в такий непростий час, знаходить в собі сили мотивувати дітей до навчання, знаходить час поспілкуватись з дитиною, взнати чим вона живе, чим цікавиться.
- Пані Наталіє, підтримуєте зв'язок зі своїми випускниками?
- В мене багато випускників-студентів. Скажу так, мій перший випуск був у 2012 році, тоді я працювала в Покотилівській школі. З 16 моїх учнів 12 вступили у вищі навчальні заклади, і успішно їх закінчили. Я завжди намагалася їх мотивувати до цього. А по напрямку фізики пішов мій син. Зараз навчається в Державному університеті телекомунікацій, на інженера телекомунікаційних мереж. Вже на третьому курсі. У нього, згідно зі спеціалізацією, один з основних предметів фізика. То такими здобутками я можу похвалитися. Хоча за освітою я більше біолог і хімік. Для мене фізика була не зовсім профілюючим предметом. Але з 2009 року викладаю саме її і подивилася на неї зовсім з іншого боку. Люблю фізику не менше, як біологію та хімію. В Підвисоцькій школі викладаю лише фізику, а в Покотилівській ще й хімію. Люблю обидва ці предмети, вони мені рідні.
Все у мене, як у кожного вчителя, десь є непорозуміння того, що точні науки зараз не дуже популярні. Є гаджети – взяли відкрили, подивилися і можна не вчити. А дитині треба закласти все найкраще, чим володіємо самі.
- Звичайно. От полюбити чужих дітей, як своїх, у мене вийшло не одразу, це не просто. Все змінилося, коли я стала класним керівником. У мене своїх власних діток двоє, я їх дуже люблю, донька заміжня, син – студент. Коли мене поставили класним керівником, я почала переживати за кожну дитину, як за свою. Всі мої. Я їм сказала одразу – я не хороша, і не погана. Я це я. У нас буде все – будемо сваритися і миритися, плакати і сміятися. Але головне наше правило – один за всіх і всі за одного. Я тримаюся за вас, ви – за мене. І відстоюємо один одного у всіх негараздах. Я дітей дуже люблю. Для мене вони всі мої. Я зустрічаю своїх випускників і кожного пам’ятаю, усіма пишаюся.
Записала Ася Цуркан, фото надала співрозмовниця
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?