Міжнародний день студента: Кілька історій наших студентів і студенток
В Україні налічується кілька мільйонів студентів і понад півтисячі вищих навчальних закладів. Для багатьох людей студентські роки - це найкращий час молодості, який вони згадують з посмішкою. Сьогодні учні та учениці вишів відзначають професійне свято - Міжнародний день студента. Тому ми хочемо вам розповісти про кількох із них, хто народився у селах Підвисоцької громади.
Знайомтеся, це Олена Солоненко.
Вона народилася у селі Копенкувате і до третього класу навчалася там, а потім
переїхала у Черкаську область. 
«Після школи я вступила до Київського Університету імені Бориса Грінченка і моя професія – це «Артист вокаліст, керівник вокального ансамблю», - розповідає Олена. Коли вона навчалась в 11-му класі, то у школу прийшло запрошення на Вокальну Олімпіаду, яку організовував саме цей університет. Втім, день Олімпіади співпав із днем проведення пробного ЗНО, тож Олена на захід до столиці не поїхала, але універом зацікавилась, і вже на початку літа таки поїхала на консультацію. Університет сподобався тим, що він сучасний і там класні та професійні викладачі.
«Я хочу реалізуватися в професії, хочу співати або бути викладачем вокалу, але більше, мабуть співати. Жити хочу в Києві так як відчуваю, що це саме моє місто», - ділиться емоціями Оленка. І щиро розповідає, за чим сумує найбільше: «Звісно, сумую за безтурботним дитинством, коли не потрібно було думати, що у тебе в холодильнику і яка комуналка прийде за минулий місяць; за виступами в моєму будинку культури; за рідними, звичайно; і за природою в селі, вона там в будь яку пору року якась магічна».
На карантині Олена залишилася у бабусі в селі та постила в свій інстаграм відео природи, яку знімала біля будинку. Дивіться за посиланням чудові творчі роботи
Ще один студент, про якого ми хочемо розповісти, це Максим Кукурудза. Він народився у Підвисокому, і вважай досі тут живе, хоча три роки тому вступив до Центральноукраїського Державного Педагогічного Університету імені Володимира Винниченка.
«Також, я люблю вчити та пояснювати, і хотів би в майбутньому мати досвід вчителювання в школі», - ділиться мріями Максим. Живучи в місті, він сумує найбільше за ритмом життя у селі, за спокійними ночами та рідними стінами.
«Домашня зону комфорту вабить постійно. Хоча життя в місті вабить не менше», - розповідає Максим.
Наступне героїня, про яку хочемо розповісти, це Валерія Семко. Вона народилась у мальовничому маленькому селі Розсохуватець, у ньому ж і навчалась перші чотири роки, відвідуючи Розсохуватецький НВК. У п‘ятий клас батьки перевели дівчину до Підвисоцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яку вона успішно закінчила минулого року.
"Я точно знаю, що після закінчення академії, я буду мати роботу та кар’єрне зростання. Мені подобається моя майбутня професія, я отримую задоволення як від навчання, так і від служби", - щиро ділиться думками героїня нашої розповіді. Після закінчення ВВНЗ Валерія отримає своє первинне офіцерське звання лейтенанта і піде служити на кордон.
"Я не маю змоги часто приїжджати додому, максимум - двічі на рік, тому шалено сумую за своєю сім‘єю, за рідною домівкою, де пройшло моє безтурботне дитинство. Так, як я дитина села, то у великому місті іноді не вистачає тиші, зоряного неба та запаху щойно скошеного врожаю", - журливо каже пані Валерія.
Ще один студент, родом із села Копенкувате, це Назар Микульський. Як і більшість школярів цього села, з першого по
десятий клас він навчався у Копенкуватській школі, а випускний клас відвідував
у Підвисоцькому НВО.
«Чому я вибрав цей університет? По-перше, я хотів навчатися у великому місті, де чимало можливостей, і зовсім про це не жалкую. По-друге, я люблю природу і все, що з нею пов‘язано, з дитинства ходжу в ліс, який за 150 м від мого дому, і загалом ця професія доволі цікава та прибуткова», - розповідає Назар.
Плануючи своє життя після закінчення університету, він мріє про те, щоб поїхати за кордоном, або стати фахівцем своєї справи в якомусь із лісництв Київської області. Додому приїздить раз на місяць, а по можливості і частіше, тому особливо не сумує, хоча справжніх друзів у великому місті не вистачає.
Наступна героїня нашої статті - це Діана Іванова. Вона народилася і жила у селі Покотилове, де і вчилася 9 років. Але в 10-11 класі дівчина перейшла навчатися в село Підвисоке, де і закінчила школу. Зараз вона студентка Київського Університету Культури - навчається на факультеті музичного мистецтва, спеціальність - "Техніка Естрадного Співу".
"Звичайно, я б хотіла добитися більшого саме у сфері естрадного співу. Але я не люблю мріяти, а люблю добиватися поставлених цілей. Тому не хочу планувати своє майбутнє так рано. Жити, звісно, хотілося б у Києві. Там багато перспектив, а ще велике місто мене надихає", - розповідає Діана. Втім, вона сумує за рідною домівкою, за мамою. Вона та людина, яку Діана ніколи не залишить.
"А ще у місті немає такої волі, як у селі. Зокрема, щоб співати. Вдома я співала постійно, а тут мені шкода сусідів, які ще не звикли до мене", - посміхається дівчина.
Ще один студент родом із села Підвисоке це Владислав Даценко. Початкову освіту хлопець здобував у Підвисоцькій школі I-III ступенів імені Т. Г. Шевченка, яка пізніше була перейменована у Підвисоцьке НВО. Рік тому поїхав до Харкова та став студентом НАУ «Харківський авіаційний інститут».
«Після закінчення ВНЗ я хочу залишитися працювати у Харкові. А думаючи про рідне село найбільше сумую за близькими людьми та домашніми улюбленцями, адже ми рідко бачимось», - каже Владислав Даценко.
Від імені редакції «Підвисоке.Інфо» щиро дякуємо за сприяння у проведенні інтерв’ю Людмилі Миколаївні Баланівській, заступниці директора Підвисоцького НВО!
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?