Підвисоцька школа підставить плече новій об’єднаній громаді
Кілька днів тому Кабінет міністрів посилив умови карантину в Україні, запропонувавши відправити школи на канікули, а вищі навчальні заклади – на дистанційне навчання. Це особливо складно виконати у сільській місцевості, де неймовірно талановиті діти та віддані своїй роботі вчителі, але непроста ситуація із забезпеченням родин комп’ютерами та доступом до Інтернету.
Про виклики і досягнення, з якими стикається колектив Підвисоцької школи імені Тараса Шевченка, розмовляємо сьогодні із Людмилою Баланівською, заступницею директора з навчально-виховної роботи.
- Ми живемо у таких реаліях, що нам треба знаходити вихід із будь-якої ситуації. Ми зробили все можливе і необхідне, відповідно до вимог та рекомендацій Міністерства освіти та Міністерства охорони здоров’я. Забезпечуємо масковий режим, не допускаємо у приміщення школи сторонніх людей. Дистанційне навчання – це вимушена форма. Сумно, що діти після першого вересня тільки адаптувалися, тільки набрали обертів, щоб сумлінно навчатися, а зараз знов підуть на дистанційну освіту. При цьому у нас із 243-х учнів тільки 16 хворих. Звісно, не на коронавірус. Втім, ми готові, коли буде вимога, навчати дистанційно. Головна проблема, звісно, це недостатній рівень технічного оснащення і забезпечення комп’ютерною технікою у багатьох родинах учнів та учениць.
- Мабуть, жодна школа у нашому районі та й області не може сказати, що має все, що потрібно, або чого хотілося б. Якщо школа функціонує, то постійно виникають потреби. Якщо бюджетна установа, то грошей завжди не вистачає. У нас велика будівля, яка постійно вимагає інвестицій, щоб діти навчалися і вчителі працювали у затишних, комфортних умовах. Головне, звісно, щоб було тепло, щоб була наочність, технічні засоби навчання, щоб діти отримували якісну освіту. І, звісно, є велика кількість людей, які школі допомагають. Ми всім дуже вдячні, незалежно від розміру внеску, який вони роблять. Зокрема, хочу сказати про Віктора Лозінського. Чому я його виокремлюю? Бо хоча він не орендує у нас у Підвисокому землі, тим не менше, він від самого початку роботи агрофірми «Копенкувате» завжди допомагав школі, і продовжує це робити. Пам’ятаю, як колишній директор школи Микола Сабашков звернувся до Віктора Олександровича щодо спортивного залу. Там довгий час були дуже погані умови – не було опалення, а діти взимку займалися ледве не при мінусовій температурі. Знаю, що школа перший раз отримала від благодійника біля 100 тисяч гривень, і другий раз таку ж суму. Віктор Олександрович, коли приїздить у Підвисоцьку школу, то запитує: «Що вам потрібно? Кажіть мені щось велике і одне!». І це означає, або 100 тисяч на ремонт актової зали, або 200 тисяч гривень на облаштування території школи. Це людина, яка тримає своє слово: якщо пообіцяє, то обов’язково виконає.
- Однозначно ми матимемо нові завдання. Навіть зараз, коли у старші класи приходять діти із різних сіл, набуває важливого значення певний адаптативний період, котрий мають враховувати і вчителі, і батьки. У дітей різний культурний досвід, різний менталітет. Втім, для нашого потужного колективу це означає тільки новий, цікавий простір для роботи. Підвисоцька школа має неймовірний потенціал – я переконана, що ми можемо навчати до тисячі учнів. Фахівці є, тож для нас об’єднання громади буде тільки на краще.
- Коли у нас тільки виникло питання, що, можливо, у Підвисокому буде своя громада, ми багато думали і дискутували про те, чи взагалі ОТГ зможе бути фінансово спроможною. Адже об’єднана територіальна громада, яка складається з багатьох сіл та десятків тисяч гектарів землі, вимагає суттєвого людського ресурсу та значного фінансового. Але Підвисоке славиться своєю історією, тож історична справедливість має перемогти. У чому? У тому, що наше село – це колишній районний центр. Ми віддавна мали зручну та розгалужену інфраструктуру, тут було багато установ і організацій. Досі у нас живуть і працюють люди, які свого часу все це розвивали і піднімали. Ми пам’ятаємо ті часи, пишаємося і плануємо відродити.
- Ні, не балотуюся. Я по натурі така людина, що прагну фахово виконувати свою роботу, яку дуже люблю. Звісно, суспільно-громадське навантаження також беру на себе, зокрема, була членом виконавчого комітету. Але зараз планую зосередитися на роботі школи, на тих завданнях, які стоятимуть після приєднання до нашої установи нових навчальних закладів.
Записала Вікторія
Талашкевич, фото – Олена Карпенко
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?