Творчий тандем у Нерубайці: Світлана та Михайло Крощенки
На чому тримається культура та освіта у селах Кіровоградщини? Хіба тільки стінами шкіл та будинків культури? Опаленням чи обладнанням? Насправді, все тримається тільки на людях – ентузіастах своєї справи, які не здаються, не складають руки, а плекають творчих і талановитих людей, об’єднуючи їх навколо себе. Як ось подружжя Світлани та Михайла Крощенків, які живуть і працюють у Нерубайці.
- Ми зі Світланою закінчили навчання у 1983 році і приїхали сюди працювати в Будинку культури. А тоді якраз у 1986-1987 роках розпочався занепад, який не закінчився і до сьогодні, - згадує Михайло Петрович. Він переконаний, що культура занепадатиме, допоки люди не схаменуться, що без неї вони нікому не потрібні.
Повернувся творчий тандем Крощенків відновлювати культурне життя у селі на початку 2010-ти років, коли на посаду голови Нерубайки прийшов молодий та завзятий Михайло Вікторович Трушев. Йому стало цікаво «піднімати» цю царину, і він попросив обох повернутися. Фактично на той момент Будинок культури працював тільки на папері. Він не відповідав ані вимогам часу, ані бажанням мешканців, згадує Михайло Крощенко. Приміщення було в неприглядному стані, але не від того, що ніхто не хотів нічого робити. Не було фінансування, не було перспектив, то й руки опускалися.
Натомість і пані Світлана, і пан Михайло бачать перспективи розвитку культури у селі виключно за умови об’єднання всіх небайдужих мешканців громади. І не тільки морально, чи на словах, так би мовити, але й ресурсами, часом, зусиллями. Влади, бізнесу, громади, батьків, дітей. Всіх тих, хто тут живе, і тих, хто виїхав деінде, але повертається.
Як директорці установи, їй постійно доводиться шукати шляхи вирішення тих чи інших проблем. І мова не про творчі речі, а про господарські. Доводиться обходити гострі кути тим, що заклад має станом на сьогодні. Наприклад, приміщення Будинку культури не опалюється, тому ситуацію врятувала співпраця зі школою. Багато заходів проводять у теплий весняно-літній період – організовують зустрічі, функціонує чудова бібліотека, якою опікується Світлана Неживенко, та гарний, просторий, із цікавими експонатами Народний музей, котрим керує Андрій Майдибура.
При установі працює успішний духовий колектив, в якому займаються переважно підлітки. Вони проходять і справді гарну школу! Із цього оркестру троє хлопців вже закінчили музикальні училища – двоє в Кропивницькому і один в Умані. У планах керівництва об’єднання – довести кімнату для занять музикою до ладу. Вона розташована у школі, поруч із кімнатою для занять танцями, і директорка школи Тетяна Григорівна Дітуна всіляко цьому сприяє.
Про перспективи села він має свою думку. Каже, що поки громадою керують молоді та сповнені ентузіазму люди, то Нерубайка живе і розвивається. Додає, що йдеться не стільки про вік, скільки про нові, нестандартні підходи до вирішення проблем громади.
- Пам’ятаю, як у радянські часи чомусь вважалося, що якщо музикант, то п’яниця і ходок по дівчатам. Нас вважали за спеціалістів, яких можна і на посівну всім колективом відправити, чи збирати по селу яйця, чи робити перепис. При цьому ми, у першу чергу, були ідеологічними працівниками. А вже потім працівниками культури, - згадує Михайло Петрович.
Він переконаний, що селу пощастило, коли прийшло нове керівництво, яке захотіло підтримати культуру та освіту у Нерубайці.
Так, десять років тому, почали працювати гуртки. Прямо у холі, взимку, люди займалися танцями, або співали. Від того, що у будівлі з’явилися люди, котрі зігріли її своїм диханням, надіями, енергією, навіть стіни розмерзлися!
- У нас зараз працюють всі можливі напрямки – є і естрадний, і фолькльорний, займаються і сопілкарі, діє народний оркестр. А десять років тому не тільки людей не було – вся матеріальна база була нульовою. Не було ані інструментів, ані апаратури, ані костюмів. Ми прийняли тільки стіни та стільці, - оглядається назад пані Світлана.
- Кажуть, що гуртом і батька легше бити, але нашого голову села треба не бити, а поважати за те, що він зробив. Нам сказали, щоб ми продемонстрували свою роботу, а далі буде фінансування. Ми цей іспит пройшли вдало!, - пишається Світлана Крощенко.
Те, що працює добре, у Нерубайці зберігають та примножують, а те, що віджило своє, замінюють на нове та сучасне. Усі разом працюють над тим, щоб культура у селі розвивалась!
Записала Вікторія
Талашкевич, фото – Олена Карпенко
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?