Той, хто дбає про пам’ять села
Кажуть, що якщо історії минувшини – про людей, землі, події - не зберігати і не переказувати, то й майбутнього не буде. Хто знає про це краще, аніж директор музею? Тим більше Народного музею, що виник та й існує у першу чергу завдяки таким ентузіастам, як директор музею у Підвисокому Микола Баланівський, та його колегам по селам і вісям України.
- Наш заклад називається Народний музей історії села Підвисоке. Він розміщений на другому поверсі Будинку культури – там тут зручно і затишно, а людям – легко до музею потрапити. Маємо три зали – два менші і один великий. У першому залі представлені експонати і стенди, які детально розповідають про те, що було раніше на цій землі. І про кочові племена, і про Черняхівський період, про під час Київської русі, - проводить екскурсію Микола Баланівський.
За його словами, перший письмовий спомин про село Підвисоке був ще у 1728 році. Тоді очевидці свідчили, що у населеному пункті вже було зареєстровано 200 дворів, а це, погодьтеся, немало.
- Які заходи ви проводите для відвідувачів?
- Коли немає карантину, до нас чимало молоді приїздить, школярів. Працюємо і з дорослими – ось нещодавно проводили семінар, що був присвячений подіям у Зеленій брамі, трагічні гибелі 6-ої і 12-ї армії у роки Другої світової війни. Власне, ми такий семінар кожного року проводимо. Покладаємо квіти до пам’ятного знаку. Також приїжджають на цю подію студенти з Умані. Вони запускають вінок пам’яті по річці Синюха. Наступного року у серпні планується розширена конференція у зв’язку із 80-ю річницею цих подій тут, у Підвисокому.
- Є різні версія, чимало переказів. За однією з легенд колись цими полями чумаки їздили за сіллю. І оскільки місця тут були і є мальовничими, а вода смачною, то зупинялися перепочити під високим дубом. Так і назвали село – Підвисоке.
Записала Вікторія Талашкевич, фото – Олена Карпенко
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?