Віктор Лозінський – виборцям: «Нічого не обіцяю, але робити буду»
Грудень минулого року подарував журналістці Ірині Балашовій несподівану можливість побувати у Підвисоцькій територіальній громаді Голованівського району та зустрітися з її керівником – Віктором Лозінським, ім’я якого й досі у багатьох на слуху.
Але основною сенсацією таки стала висока довіра людей до свого земляка, якого колись обирали депутатом Верховної Ради, а нині – довірили майбутнє своєї громади на наступні п’ять років. Саме Віктор Лозінський, суттєво випередивши п’ятьох своїх опонентів, отримав беззаперечне лідерство у виборчих перегонах за посаду керівника громади. Новину про це відразу підхопили центральні ЗМІ і про жителів Підвисоцької ТГ і новообраного керманича заговорила вся Україна. Та поки “вільна” преса збирала “смажені” факти з біографії фаворита виборчої кампанії, у громаді вже думали про день завтрашній – складали бюджет, формували виконавчий апарат, розпочали ремонт приміщення для офісу сільської ради, де колись була контора.
Відремонтували дах, зробили якісне опалення і лише тоді взялися за внутрішні роботи. На все витратили чотири місяці роботи та чотири мільйони позабюджетних коштів – відгукнулися меценати, серед яких і новообраний голова.
Зараз це просторе, світле двоповерхове приміщення, в якому зібрані всі служби і відділи апарату ТГ, тут же і кабінет керівника громади. У цьому ж приміщенні розташовані сесійна зала на 100 місць, ЦНАП, велике просторе фоє зі зручними меблями – шкіряним диваном і кріслами. Підлога в коридорах застелена новими килимами. Вхід у будівлю: замість традиційної таблички з назвою громади – сучасний сіті-лайт. Словом, перше враження – дуже позитивне.
Саме тут, у робочому кабінеті голови ТГ, відбулася розмова. З перших хвилин спілкування цікавлюся, як вдалося йому отримати на виборах такий високий рівень довіри?
– Я розповідав людям правду, – майже блискавично відповідає мій співрозмовник. – Не приховував, що насправді відбувається в Україні, що робиться на місцях, хто і як краде бюджетні гроші. Особливо, коли стосується сплати за оренду землі, тут були свої схеми: три відсотки сплачувалося в казну. Ще три відсотки віддавалися керівництву району і районної ради у Новоархангельську на хабарі. Чотири – забирав той, хто це сплачує. Я розповів землякам, хто за цим стояв, хто «кришував» і розкрадав їхні і бюджетні гроші. Отож, люди розібралися і завдяки чесним виборам змогли обрати собі нових керівників. Зараз у нас все інакше: ставку земельного податку ми змінили. І всі однаково сплачують у бюджет громади 10 відсотків. Жоден не відмовився. Всі внесли зміни в договори оренди землі. Всі підписали додаткові угоди добровільно, і з наповненням бюджету проблем у нас немає. За результатами 9 місяців бюджет громади виконано на 100 відсотків. До того ж біля 400 жителів громади отримали свої законні 2 гектари землі. Серед них – багатодітні матері, воїн-афганець, Герой Радянського Союзу, інвалід І групи, якому держава за 30 років не дала жодного клаптика землі. Ми проголосували на сесії і виправили цю несправедливість. Для таких людей ми маємо працювати і бути їм вдячні. І коли я дивлюся зарплати місцевих чиновників, то такого нахабства, якщо чесно, я не уявляв. Наприклад, один голова громади отримав 86 тисяч. А голова районної ради, який нічого не робить, бо функції району розділили між громадами – 74 тисячі. Хай би крали, якби були гроші. А так звертаються в Кабмін, щоб дали грошей, бо не вистачає. Вони ж як шовкопряди: все з’їдять і пальці пообгризають. Зараз дивлюся: голова районної ради і керівники двох громад уже в Арабських Еміратах. У робочий час поїхали на виставку досвід переймати. Пригадуєте, як у фільмі “Жестокий роман”: “Лариса Дмитриевна, поедем в Париж на выставку?” (на рос.-авт). Краще б вони тут уважно подивилися, що людям потрібно, — говорить керівник Підвисоцької ТГ і припускає: “Марія Чорна (голова Кіровоградської ОДА – авт.), напевно, бачила у ФБ мій виступ на сесії громади стосовно «космічних» зарплат чиновників, бо теж готує таку інформацію про посадовців інших районів”. Про себе Віктор Лозінський говорить, що має заробітну плату на рівні 12 тисяч гривень.
Під час нашої розмови також з’ясовую, що з ініціативи керівника громади на території села встановили банкомат Ощадбанку, хоча до цього часу подібних благ цивілізації тут не було взагалі. Тепер людям дуже зручно отримувати свої пенсії, здійснювати комунальні та інші платежі. А ще за один мільйон 700 тисяч бюджетних гривень придбали для потреб громади власний автобус, який курсує до районного центру і у зворотному напрямку. Перевезення людей здійснюється безкоштовно. Заробітна плата водієві і витрати на пальне для автобусу оплачується з місцевого бюджету, бо автобус цей – власність громади.
— Я скажу вам більше, — продовжує наш діалог Віктор Олександрович. — Ми з депутатами прийняли програму соціального захисту – усі, хто хворіє на онкологічні хвороби чи діабет, отримують допомогу у розмірі 10 тисяч гривень. Подбали ми і про діток – у садочках і школах відмінили батьківську плату за обіди. Якщо ми дітям не зможемо дати елементарне – щодня забезпечувати їх обідами, то який сенс у нашій роботі? — риторично запитує мій співрозмовник і, не чекаючи мого наступного запитання, активно продовжує далі. – А ще ми придбали власний трактор з усім приладдям для комунальних потреб. Розчистити дорогу взимку чи звільнити території від зайвої рослинності і бур’янів тепер можемо незалежно від настрою сільгоспвиробників, бо маємо свою техніку для виконання певного виду робіт. Подбали також і про облаштування місцевих доріг, на це витратили більше двох мільйонів гривень.
Віктор Лозінський розповідає, що у громади є надійні друзі, які підтримують її розвиток власними коштами . Серед таких – Микола Андрійович Янковський, депутат Верховної Ради України 4-х скликань, доктор економічних наук. Напередодні Дня Незалежності України пожертвував один мільйон гривень, бо знає, що тут не крадуть, а всі гроші йдуть за призначенням, туди, де у них є потреба.
— За його кошти заасфальтували найбільш проблемну дорогу у селі Покотилово, де він народився і виріс. Привели до ладу його батьківську хату і табличку повісили, що тут жив Герой України Микола Янковський. А ще у селі Нерубайці оновили асфальт перед місцевою школою. Йому надзвичайно радісно долучитися до спільної справи, а нам приємна підтримка друзів, – говорить Лозінський.
З великою повагою він розповідає також про місцевих сільгоспвиробників, які справно сплачують податки в місцевий бюджет і долучаються до реалізації соціальних проєктів. До таких належить Згривець Федір Іванович. Цього року в бюджет громади він сплатив більше 9 млн гривень ПДФО.
— Коли йдеться про будівництво або капітальні ремонти, на нього завжди можна розраховувати. Він знає, що кошти меценатів йдуть виключно на розвиток громади. З такими партнерами легко будувати плани на майбутнє, – каже Віктор Олександрович і відразу ділиться своїми ідеями. – У центрі села, біля школи і дитячого садочка, хочу збудувати центр «Здоров’я», де буде басейн для дітей. А це означає, що задумане стане реальністю не колись, а вже за рік-два.
У громаді, до речі, дуже задоволені, що у Підвисокому капітально ремонтують сільську амбулаторію. Віктор Лозінський виділив на це один мільйон власних коштів. Внутрішні роботи ведуться під його прискіпливим поглядом. «Будівельні матеріали використовуємо лише якісні, щоб вистачило на десятиліття. Велика кількість працівників сумлінно трудяться, щоб за два-три місяці амбулаторію ввести в експлуатацію. Це моя мрія, щоб у наших людей була можливість лікуватися в стаціонарних умовах. Ми докладемо усіх можливих зусиль, щоб створити в нашій амбулаторії максимально комфортні умови для лікування», – говорить Віктор Лозінський.
Я піймала себе на думці, що він виявився цікавим співрозмовником – знавцем історії, поціновувачем стародавніх книг (має власну приватну колекцію) та шанувальником художнього слова. Серед улюблених авторів називає Булгакова, Чехова і навіть Антона Макаренка, “Педагогічну поему” якого прочитав ще у 5 класі.
Дізнаюся також про те, що в громаді свято оберігають пам’ять про земляків, що героїчно загинули під час Великої Вітчизняної війни. За кошти меценатів тут встановлений пам’ятний знак на честь полеглих у боях проти гітлерівських загарбників, побудована каплиця. Не забувають місцеві про одну із перших битв ВВВ, коли бійці 6-ої та 12-ої Радянських армій Південного фронту потрапили в оточення між Уманню та Новоархангельськом в серпні 1941 року. За переказами істориків, розповідає Лозінський, у районі Зеленої Брами та с. Підвисоке містилися військові штаби оточених армій. Лісовий масив став прихистком та останнім районом опору військовослужбовців Червоної армії. Чимало з них тут загинули та були поховані.
Пам’ятник загиблим нині осучаснили, встановивши нічну ілюмінацію. Зроблено це з ініціативи та за особисті кошти Віктора Лозінського. «Тепер кожен, хто проїжджає повз це місце, навіть у вечірній і нічний час, згадує історичні події з минулого нашої держави, згадує наших захисників, воїнів-земляків, які загинули захищаючи рідну землю», – говорить керманич громади.
Час нашого відрядження у Підвисоцьку громаду добігав кінця, надворі сутеніло, але ми не відмовилися від пропозиції відвідати село Копенкувате, у центрі якого ще у 2007 році за ініціативи і на кошти Віктора Лозінського збудований Свято-Покровський храм. Витративши на дорогу додатково десять хвилин, ми побачили, як величава культова споруда прикрашає село неповторною архітектурою. Не менш гарною церква є і всередині. Особливу ауру їй створюють вдало підібране церковне начиння, ікони святих та, власне, художній розпис стін, що виконаний руками місцевих майстрів.
Ми залишали Підвисоцьку громаду з відчуттям радості. Хто б там що не говорив, а жителі громади таки не помилилися з вибором керівника, який слів на вітер не кидає, а просто бере і робить. Не для себе, для людей.
текст - Ірина БАЛАШОВА, джерело: "AlexTime"
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?