Крафтові рецепти життя і сиру від Сергія Кузьменка
Кізоньки – дуже милі створіння, розводити які не тільки корисно для господарства, але й приємно для душі. Сьогодні про досвід переїзду у сільську місцевість, розвиток екологічних практик у малому селі, про вирощування кіз та життя на лоні природи у Підвисоцькій громаді розповідає Сергій Кузьменко.
- Народився я у багатодітній родині в м.Первомайську, де і закінчив центральну школу. Навчався у Мігійському радгоспі технікумі на факультеті ветеринарної медицини. По закінченню працював лікарем Станції по боротьбі з хворобами тварин в Первомайському районі та продовжував навчатись в Білоцерківському Аграрному Університеті. Потім працював у колгоспі ветеринарним працівником потім завідуючим Мігійською дільничною лікарнею ветеринарної медицини, завідуючим Грушівської ветеринарної дільниці.
- Я завжди цікавився екологією та проблемами довкілля. Тому з 2000-го року працював у Північній екологічній інспекції Управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області, був головним інспектором. Не оминав і громадської діяльності, адже понад 10 років очолював осередок Партії Зелених на Первомайщині, двічі був обраний сільським депутатом та балотувався до Районної Ради. Тим часом, звісно, працював. Зокрема, очолював Грушівські Газові Мережі, здійснив газифікацію села, побудувавши за вісім місяців близько 15 кілометрів газопроводу та газорозподільчу станцію села. Майже десять років працював в Санітарній станції Первомайського району.
- Видається, що у вас було насичене і сповнене подій життя.
- Більше того, я знаходив час ще й на просвітницьку роботу. Наприклад, постійно друкував дописи в місцевих газетах з питань екології та санітарії. Пізніше, коли переїхав на роботу у Київ, кілька разів виступав на центральних телевізійних каналах з питань санітарії. Втім, після народження меншого сина вирішив перебратися жити у більш екологічну місцевість - у малочисельному мальовничому селі. Тому, придбавши у 2016 році житло у селі Володимирівка, я вже наступного року остаточно оселився над Синюхою та зразу ж завів господарство.
- Від самого початку моєю метою було створення особистого селянського або фермерського господарства для забезпечення родини та самозайнятості. У віддаленому селі вибір невеликий. Тому ми заклали фруктовий сад на півсотні дерев та близько півтисячі кущів на своїй прибудинковій території. Створили обліпиховий сад з сучасних європейських сортів. Займаємось городиною за органічними технологіями. Розвиваємо зелений туризм, та пропагуємо еко-туризм та сільське життя в гармонії з природою. Постійно шукаємо однодумців та залучаємо мешканців села для його відновлення та збереження історичної спадщини. З формуванням нового громадського устрою маю надію прислужитись Підвисоцькій територіальній громаді.
- Можу сказати, що від самого початку і досі намагаюся отримати землю для ведення особистого селянського господарства. Це вдається, але, поки що, з частковим успіхом. Для прискорення придбали декілька будинків в селі та з труднощами, але все ж прописалися у селі з дітьми. Наразі оформили лише гектар для користування.
- Ми почали тримати кіз з двох тваринок, яких придбали для власних потреб. З радістю завів би корову, але для дітей козине молоко корисніше та й утримувати кіз легше, а з одиниці корму молока більше, ніж від корови в співвідношенні. Також коза будь-які «хащі» перетворює на пасовище, споживає більшу кількість рослин, які значно грубіші, аніж ті, що потрібні корові. Круті схили, яри та балки, що поросли терниками, підходять лише козам. А це якраз наша природа біля села. Та й посуху коза переживає легше, не погіршуючи продуктивність.
У минулому році у нас було 14 кіз, але по осені лишили лише вісім, так як для утримання необхідно будувати приміщення. Ми й так зараз половину кіз тримаємо в хліві сусідів. У цьому році плануємо збільшувати поголів’я, відповідно і потрібне буде приміщення.
- З початком карантинних заходів ми майже не виїжджаємо з села. Це, звісно, ускладнило ведення роботи. Бо до того я працював на приватне санітарно-профілактичне підприємство, і доводилося їздити та працювати по всій Україні. Втім, після росту захворюваності на «Ковід-19» в деяких регіонах, це стало неможливим, та й бажання наражати свою родину на небезпеку не маю. Тому працюю вдома, розвиваю своє господарство. Зокрема, ми почали виготовляти крафтові сири.
- О, це дуже цікава історія! Ви знаєте, ми вже навіть напрацювали власні рецепти, яких до того ніде не зустрічали! А саме сир з обліпихою та тархуном. Він має гарне поєднання вітамінів та поживності. Він є абсолютно неповторним натуральним продуктом! Також виготовляємо сир у домашньому вині та звичайну традиційну бринзу. Робимо йогурти та морозиво. Також супутні сироватка та масло використовуємо для власних потреб. Сироватку випоюємо козенятам та козам. Такий замкнене і дуже ефективне коло!
&ft3 - Де продаєте сири?
- Більшість продукції розходиться поміж знайомими, друзями та постійними клієнтами. Також частину продукції обмінюємо на такі органічні продукти, як мед. Значна частина витрат йде на утримання поголів’я. Кожного року купуємо нового заплідника для кіз та покращуємо поголів’я. Ми навмисно почали з нечистопорідних кіз, обирали великих тварин міцної статури, тварин з гарними молочними показниками та щільним хутром. Як від маленької яблуньки не отримати довготривалих врожаїв, так від дрібних кіз не дочекатись молока. А тим часом чистопородні кози дуже вразливі та мають свої породні вади. До того обмежена кількість чистопородних тварин у нашій країні робить таке розведення дорогим для звичайного малого господаря. Тож, ми перепробували багато порідних помісей – і зааненські, і карпатські, і чеські, і альпійські та англо-нубійські. Для себе переконались в одному – коза потребує майже цілорічного випасу і, відповідно, повинна мати відмінне здоров’я, щоб знаходитись під впливом атмосферних явищ та додати значний шлях кожного дня.
- Мабуть, чимало. Ми щодня протягом трьох годин зранку та трьох годин звечора випасаємо кіз на свіжому повітрі. Лише, коли земля вкрита снігом, ми залишаємо тварин в приміщенні, але кожної погожої днини виводимо на прогулянку хоч на пів години. Я переконаний, що утримувати козу, постійно закритою у хліві, неприпустимо! Їхні копита, не стираючись об землю, швидко відростають. А тварина без руху страждає та жиріє. Коза втрачає здатність запліднюватись та народжувати молодняк, а молочна продукція змінює свої якості та смак у гіршу сторону.
- Ви знаєте, кожна тварина має свій характер та звички та потребує догляду. З народженням козенят витрати часу збільшуються з декількох годин на добу до 5-6, тож я чи не весь день проводжу з тваринками. Наприклад, тільки годування козенят відбувається спочатку через кожні дві години. А перше годування в першу годину після народження і в більшості випадків - це у нічний час. Тож, ми з козами і вдень, і вночі. А ще ж є роботи із обезрожування та кастрації, профілактика гельмінтозів та обробка проти гнусу, заготівля сіна та віників на зиму, коренеплодів та гарбузів. Все це потребує часу, але й дає радість від результатів.
- Ми з радістю реалізуємо молодняк від своїх тварин, адже вирощувати цапків на м'ясо не маємо бажання, лишаємо тільки кізок. А споживати на мій погляд генетично цінних тварин – це щонайменше безвідповідально. До речі, одного козлика у цьому році ми передаємо безкоштовно у Підвисоке одному з досвідчених господарів, що проживає біля магазину, для вирощування на плем’я. Також, розуміючи соціальне становище селян, ми маємо досить демократичні ціни. Також наші кози вже є в приватних господарствах Кіровоградщини та Миколаївщини.
Розмовляла
Вікторія Талашкевич
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?