Вхід

Наш край – святі дороги, здатні дивувати світ

23.02.21 10:00
Новина

Нещодавно з’явилася інформація, що до Українського культурного фонду подали проєкт на фінансування відтворення трипільського храму в селі Небелівці Підвисоцької громади Голованівського району. Ідея полягає в тому, щоб відтворити храм, інтер’єр, а за допомогою сучасних технологій облаштувати інсталяції, які б відповідали тому часу.

На проєкт від держави хочуть залучити 994 тис. грн. Повідомляється, що об’єкт у Небелівці розглядається як частина колового туристичного маршруту радіусом 60 км і має стати майданчиком для розвитку співпраці з ЮНЕСКО. Протомісто Небелівка існувало наприкінці 5 – на початку 4 тис. до н. е. і свого часу було найбільшим за розмірами населеним пунктом на території Європи – близько 250 га. У 2012 р. українсько-англійською експедицією тут було розкопано двоповерховий храм розмірами близько 20×60 м.

Редакція видання "Час Тайм" звернулася до дослідника праукраїнської історії, історика-краєзнавця Сергія Піддубного з проханням прокоментувати цю новину, а також назвати інші сакральні місця давніх українців на території нашої області, які можна було б відродити у плані туризму. Ось що він розповів:

– Дуже добра ініціатива! Якщо Український культурний фонд справді підтримає відтворення храму в Небелівці, гадаю, тоді до проекту підключиться навіть ЮНЕСКО. Бо саме з наших земель у світ вийшла орійська раса, про що добре знають на Заході. Наприклад, про це писав англійський вчений Г. Велс у своїй “Короткій історії світу”. Маємо всіляко вітати і підтримувати відновлення наших пам’яток.

Проте є чимало й інших зафіксованих (і незафіксованих) наукою пам’яток на території Голованівського району. Про них докладно розповідається в моїх книгах «Скарби Синської землі – Руськолані» і у «Великому коді України-Русі». А в словнику праукраїнської історії та ведичної культури «Українська цивілізація. Ведія» є про них короткі довідки.

Але спочатку треба зауважити, що територію Надбужжя, де розкинувся Голованівський район, батько історії Геродот називав Ексампаєм, що перекладалося як “святі дороги”. Тобто, в давнину це був святий край. Про що засвідчує навіть справжня назва річки Бог, а не Південний Буг. Тому не дивно, що тут чимало священних місць.

Одне з них неподалік Небелівки – село ВОЛОДИМИРІВКА, що розташувалося на правому березі Синюхи. У 1930-х роках тут виявлено пізньопалеолітичну стоянку людини (40–13 тис. р. до н. е.) та поселення Трипільської культури IV–III тис. до н. е., яке займало 72 гектари. Було відкрито 200 жител. За трипільською традицією, вони розташовувалися по колу (їх було кілька) з майданом посередині. Будинки були глинобитні, прямокутної форми, площею 120–150 м2. У поселенні виявлено чимало археологічних пам’яток із глини – посуд, скульптурки людей, звірів тощо. Археолог Т. Пассек, яка досліджувала поселення, припускала, що в давнину це місто було столицею “трипільського світу”…

На річці Кайнара, притоці Ятрані, розташовується районний центр Голованівськ. З великою ймовірністю можна стверджувати, що на його місці стояла ГОЛУНЬ – столиця першої відомої руської держави Руськолань. За Велесовою Книгою, закладена вона Орієм – батьком Кия, Щека і Хорива у VІІ ст. до н. е.: “Тоді Отець Орій відділив отари свої і людей своїх і повів подалі. І сказав там: “Закладаймо град!” А то Голунь була в голому степу і в лісі” [д. 35А]. Назви цих лісів донині зберігають ті самі основи, що й Голунь-Голованівськ: Голоче і Воловик. Голунь згадується не тільки у Влескнизі, а й в “Історіях” Геродота як Гелон, та в Каратепських написах – Олунь. Було б добре створити в Голованівську культурно-історичний центр Отця Орія і його синів Щека, Хорива та Кия, належно вшанувавши пам’ять засновників слов'янських родів…

У місці злиття річок Синиця та Південний Буг розташовується село САБАТИНІВКА Благовіщенської громади, іменем якого названа ціла археологічна культура бронзової доби. Біля нього було розкопане двошарове поселення, нижній шар якого належить до Трипільської культури, а верхній – до пізнього періоду бронзового віку. Біля села в Південному Бузі було знайдено найдавніший в Європі човен (ІІ тис. до н. е.). Археолог М. Макаревич розкопав і дослідив одну споруду, яка, певно, мала культове призначення. Серед знахідок, у ній виявлено шістнадцять різних жіночих статуеток та горщик із рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей. У Сабатинівці знайдено також кам’яні форми, в яких відливали бронзові мечі, сокири та серпи…

Далі угору по Бугу розташовується село МОГИЛЬНЕ Завалівської громади, відоме знахідками ІV–ІІ тис. до н. е. Є. Сіцінський у ХІХ ст. нараховував на околицях села 37 курганів і два городища – одне із західного боку села поблизу Бугу, а друге – за три версти від села в бік Бугу на південь, де річка знову завертає на схід і де знаходиться село Березівка. Обидва городища, як зазначається у джерелі (“Археологічна карта Подільської губернії”), знаходилися поблизу Бугу на височині. Певно, вони мали оборонний характер, бо розташовувалися у напрямку броду, де через річку міг проникати ворог. Свідками жорстоких протистоянь з ним і є згадані кургани (могили) та назви сіл – Могильне й Чемерпіль (очевидно, “це мертвих поле”. – С. П.).

Неподалік від Могильного є село БЕРЕЗІВКА. Під час будівництва ГЕС тут було виявлено сакральні речі ІV тис. до н. е., які досі належно не досліджені і не оцінені. Серед них “столик-чаша” із зображенням річного календаря, ритуальний посуд з астрологічними знаками тощо. Вони є свідками великих ведичних знань наших предків та художнього таланту тогочасних майстрів.

Повертаючись до центру району за рухом сонця, натрапляємо на село ВІЛЬХОВЕ Благовіщенської територіальної громади. В його північній околиці в таємничому урочищі Чаплоузьке на лівому березі невеличкої лівої притоки Синиці в 2009 р. виявлено святилище-обсерваторію з відтворенням на місцевості основних небесних тіл Сонця і Місяця, яким поклонялися наші предки, з їх символічними рельєфними зображеннями на граніті у вигляді оленя та змії. Є низка інших шокуючих символів, а також улоговина для жертовних напоїв. Трохи осторонь на граніті викарбовано неймовірне – карту головних центрально-українських рік. І зроблено це, на мою думку, щонайменше 4 тис. років тому.

І тут не можна не зауважити, якщо Небелівський храм це проєкт майбутнього, то Вільховське святилище-обсерваторію в туристичному плані можна задіяти вже наступного літа. Причому, зважаючи на близькість траси Київ-Одеса, Київ-Миколаїв-Херсон (всього 5 км), при належному розголосі цей об’єкт може заробляти на свій розвиток самостійно. Для його відкриття треба зовсім небагато: надати Чаплоузькому лісу статус заповідника, взяти під відповідну охорону, впорядкувати підходи до святилища-обсерваторії, ну, і поставити касу…

Якщо виходити за межі Голованівського району, то, гадаю, доволі привабливим для туристів може бути ландшафтний заказник Монастирище, що біля села Завтурове на Інгулі. Цілком очевидно, що це також святе місце, місце сили наших предків.

Ілюстрації – із книг «Українська цивілізація. Ведія» і «Голованівщина від Трипілля до сьогодення», стаття - сайт "Час Тайм"

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Коментар:

Епіцентр подій

Свіжі коментарі