Світлана Біліченко: «Клуб – віддушинка для села»
Незалежно від того, малий чи великий населений пункт, проживає там кілька тисяч чи кількадесят осіб, усюди прагнуть до різноманітного культурного дозвілля та готові докладати до цього зусиль. Чергове підтвердження цьому – наша розмова зі Світланою Біліченко, завідувачкою клубу села Борщова Новоархангельського району.
- Завідувачкою сільського клубу я працюю півтора року. Погодилася на цю роботу, бо мені подобається місце. Раніше в цьому приміщенні була початкова школа, на початку 2000-х її закрили, і сюди перенесли клуб, бо його стара будівля була дуже давньою, зведеною ще після війни. При клубі є маленький колектив, в основному дитячий. У нас дуже маленьке село, усього лиш кілька десятків жителів, з них 15 дітей різного віку. І саме п’ятеро дівчат з цих півтора десятка є найактивнішими учасницями – і танцюють, і співають, і малюють. Який би захід не проводився в селі, вони завжди готують тематичні малюнки. Бо в нас клуб маленький, такої сцени, як у звичайному Будинку культури, немає, вони самі прикрашають той зал. Дівчата такі, що не треба їх умовляти, вони ще мене можуть підганяти.
- Є гурток художнього читання, з яким ми їздимо на районні огляди. Є театральний гурток, ми постійно ставимо якісь сценки чи для сільського свята, чи веземо в район. Оскільки в мене дівчата ще й співають та малюють, то ми відкрили вокальний гурток та гурток образотворчого мистецтва. А якщо ми кудись їдемо виступати, то називаємося аматорський колектив «Едельвейс».
- Як у Вас зазвичай проходить робота з Вашими гуртківцями?
- Ми все робимо разом. Якщо хтось пропонує провести певне свято, я дивлюся і якщо підходить – погоджуюся. Буває, що треба підготувати якусь сценку на конкурс, то я цим займаюся. Пишу сценарії – добре, що вдома комп’ютер є, бо в клубі взагалі нічого немає.
- Розповім за минулий рік,тому що цього літа через карантин не мали змоги проводити заходи. У червні ми влаштовували родинне свято, приходили не тільки батьки наших вихованок, запрошували усіх односельчан. Клуб – віддушинка для села, бо в нас ні ФАПу, ні школи, ні магазину немає. Клуб – це одна структура, яка поки що тримається. Не знаю, чи надовго, бо село неперспективне, але сподіваємося на краще. Івана Купала святкували, воно в нас збігається з Днем села – і стіл накривали, і борщ в казані варили біля клубу. Той рік ми їздили в село Синюху на «Вересневі самоцвіти», і цього року теж брали участь.
- Так, сільська рада нам допомагає. Торік, як я стала завідувачкою, почали з косметичного ремонту. І сільрада, і жителі села, кого я просила, долучалися до спільної роботи. Також дуже допомагає директор агрофірми «Копенкувате» Іван Іванович Онищук, жоден захід чи виїзд не обходиться без його підтримки.
- Важко про це говорити, бо невідомо, скільки і в якому вигляді триватиме карантин. Хоча, як я вже казала, на початку жовтня їдемо на районний оглядовий конкурс. Традиційно в нас яскраво відбувається Новорічне свято, ми самі робимо гірлянди, прикрашаємо ялинку, готуємо концертні номери. Але, повторюся, через карантин не знаємо, що і як буде далі. У будь-якому разі, для того, аби щось придумати, нам багато часу не треба.
Записав Дмитро Шульга, фото надала героїня розповіді
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?