​Олександр Тригуб: «Я зареєстрував Покотилівську громаду ще 11 років тому!»

28.09.20 10:29

Скільки років містечку Покотилове? Цього точно ніхто не пам’ятає, але голова села Олександр Тригуб каже, що вже у 1860-х роках тут проживало єврейське населення, котре складало понад півтори тисячі осіб. Досі у цьому населеному пункті якась особлива інтелігентна і розмірена атмосфера – від ошатної школи до впорядкованого ФАПу.

Село Покотилове, Фото - Олена Карпенко
Село Покотилове, Фото - Олена Карпенко
У селі Покотилове пам’ятають історію, шанують людей, які будували містечко, працювали на користь громади, любили і жили. Тут пам’ятають, як у 1942-му році було знищено все єврейське населення. Дорослих і дітей зібрали біля школи, вивели за село і розстріляли... Біля того місця зараз є пам’ятний знак, розповідає Олександр Тригуб. І, відповідаючи на питання журналістів сайту «Підвисоке.Інфо», ділиться своїми думками про життя села та його перспективи.

- Олександре Вікторовичу, розкажіть, як Ви давно працюєте у царині місцевого самоврядування?

- Я працюю на посаді сільського голови з 2006-го року. До того був керівником млина. Земляки були задоволені моєю роботою, тому буквально «виштовхнули» мене на цю посаду. І вже після трьох років виконання своїх обов’язків я зареєстрував рішення про створення Покотилівської громади, до якої увійшли три села – Покотилове, Орлове, Тарасівка. Тоді, у 2009-му році ще й гадки ніхто не мав про майбутню реформу. Пам’ятаю, як прийшов до реєстратора у Новоархангельську, а мене запитали, що це таке. Я й відповів, щоб читали закон і зареєстрували статут громади. Але ж то було по «старому» закону, а тепер все по «новому». Тому я від створення громад у новому форматі, чесно кажучи, очікую тільки повного розвалу територій. Я не розумію, навіщо громада? Брати довідки? Так люди ж їх спокійно беруть у сільських радах.

Олександр Тригуб, портрет - Олена Карпенко
Олександр Тригуб, портрет - Олена Карпенко
- Наскільки спроможна ваша громада зараз? Якими об’єктами опікуєтесь?

- Наша сільська рада спроможна і має на балансі дитячий садок, два будинки культури та апарат сільської ради. Ми робимо ремонт доріг та за власні кошти відремонтували ФАП. Ми одні з перших в районі, хто зробив освітлення в усіх трьох селах своєї громади. Є село Тарасівка, де проживає 40 чоловік. Так там світиться 25 ліхтарів! Дбаємо не тільки про людей, які живуть у селах, але й зберігаємо пам’ять про тих, хто розбудовував нашу територію. У нас тут жили два повні Кавалери Орденів Слави. Ми цінуємо їхній внесок і встановили біля могил пам’ятні дошки. Якщо ж підводити підсумок по спроможності, то я працюю на посаді вже п’ятнадцятий рік. Нам зараз кажуть, аби село йшло до Підвисоцької громади. Її бюджет - 2,9 млн., а Покотилове має 3,1 млн. Але зараз буде одна селищна рада. Як на мене, це ніби з нуля будувати будинок. Треба буде забезпечити зарплатами новий апарат, зробити ремонти їм у кабінетах, завезти оргтехніку. І на все це потрібні кошти. Думаю, у бюджеті Підвисоцької громади коштів не вистачить, тому їх будуть «тягнути» з таких громад, як Розсохуватець, Ятрань та Покотилове.

Школа у селі Покотилове, фото - Олена Карпенко
Школа у селі Покотилове, фото - Олена Карпенко

- На кого опираєтесь, наповнюючи бюджет?

- Бюджет села наповнюється за рахунок плати за землю. Окрім земель, якими користується сільське господарство Баліцького, котрий тримає 100 га невикористаних паїв, у нас є ще 140 гектарів державної землі. Також надходять кошти з фіксованого податку. Втім, я бачу перспективи надходжень у бюджет не тільки від землі. Адже коштів, як завжди, забагато не буває. Був час, коли я почав продумувати програми по зеленому туризму. Хотіли у селі Орлове на базі колишньої школи збудувати туристичний комплекс. Там красива річка, природа, роботящі люди. Знайшов інвестора, він приїжджав, почав робити документацію. Але, на жаль, не вийшло. Була й інша задумка. У нас є кар’єр в тому ж Орловому. Я хотів відновити його роботу і отримувати дохід у бюджет села. Ми вже й ліцензію отримали, і документи підготували. Та на заваді став виборчий процес. І в інвесторів запустити кар’єр не вийшло. Почав думати далі. Бачу, є прекрасна річка. Прийшла думка розробити проекти і побудувати міні-ГЕСи у Покотиловому і Орловому. Це і робочі місця, і надходження від здачі в оренду земельних ділянок, і мости. От це проект я й реалізував!

Міні ГЕС  у селі Орлове, фото - Олена Карпенко
Міні ГЕС у селі Орлове, фото - Олена Карпенко
- Ми побували на тій ГЕС, яка вже працює, розкажіть, як все функціонує?

- Наш інвестор – це компанія «Гідроінвест». ГЕС у селі Орлове була введена в експлуатацію цього року, а у Покотиловому поки будується. По селу Орлову – ви бачите, яка краса. А раніше тут був лише розвалений місток і залишки старого млина над річкою. На сьогодні це як мінімум гарний і зручний переїзд через ярок для людей на багато-багато років. Що стосується ГЕС, то тут стоїть турбіна на 240 кВт. Уявіть, що у селі близько 70 дворів. Якщо кожний буде споживати одночасно по 5 кВт, то максимум буде 350. Але фактичне споживання, зрозуміло, нижче. Тому потребу ми майже перекриваємо, хоча електроенергія і йде, так би мовити, у спільний казан. Що ж до інвестора, то за умов договору вони сплачують за оренду землі, а також забезпечують два робочих місця, навели порядок на прилеглій території. Та ще й ставок, який утворився тут біля ГЕС, є джерелом води для сусідніх обійсть. Бо ви знаєте, що ситуація із водою в селах така різна, що одні спокійно поливають городи, а в інших нема й чим митися. І така біда у кожному селі, де не спитай. Рівень води в колодязях падає. Та ще й засуха. І взимку снігу також майже не було. Врешті маємо таку проблему, що тільки й чекаємо осінніх дощів.

Ставок у селі Орлове, фото - Олена Карпенко
Ставок у селі Орлове, фото - Олена Карпенко
- Як відпочиває село, коли не працює?

- Ми придумали цікавий підхід до відзначення Дня села. Щороку організовуємо свято... в іншому селі. По черзі у трьох селах, що входять до нашої громади. На святкування запрошуємо артистів з Умані. Цього року у серпні до нас приїхав увесь район. Було більше тисячі чоловік гостей. Через карантин не кожен сільський голова ризикує робити у себе на території свято, але для людей такі заходи необхідні! Коли не запрошуємо артистів з інших територій, влаштовуємо свята власноруч. У нас у клубі працюють чудові фахівці, вони займаються з дітками, організовують концерти на Восьме березня, на Новий рік, на інші свята. Та й школа завжди долучається. Старшокласників, щоправда, ми возимо в Підвисоке, але й молодша та середня школа у нас дуже творчі, навчається понад півсотні дітей. Я взагалі вважаю, що у нас найкраща школа в усьому районі! Вона існує з 1928-го року і працює постійно у своїй гарній, просторій будівлі. Капітальний ремонт був зроблений в 2004 році завдяки тодішньому народному депутату Янковському, він тоді був директором горлівського «Стиролу».

Школярі у селі Покотилове, фото - Олена Карпенко
Школярі у селі Покотилове, фото - Олена Карпенко
- З якими проблемами доводиться стикатися? Що найактуальніше потребує вирішення?

- Село – це живий організм, що пульсує і вдень, і вночі. Люди народжуються, одружуються, розходяться. А голова села – і кум, і сват, і хрещений батько. А як треба, то й пожежник. Пожежі – справжня біда, тож десять років тому я організував місцеву пожежну команду. У них є машина, ми зробили бокс і налагодили чергування. Працюють чотири чоловіки, місцеві жителі. Дбають про гасіння пожеж у селах Копенкувате, Тернівка, Розсохуватець, Ятрань і вдома, ясна річ.

Олександр Тригуб, портрет - Олена Карпенко
Олександр Тригуб, портрет - Олена Карпенко
Залучаємо до роботи і тих, хто повертається з АТО, дбаємо, щоб їм була земля – оті обіцяні два гектари. Якщо проаналізувати списки учасників АТО, хто у районі отримав землю, то у нашій громаді їх найбільша кількість – всі 22 чоловіки із місцевих, котрі були мобілізовані. Коли їх тільки забрали на війну, я відразу почав оформлювати документи. Як тільки вони повернулися, то кожен отримав по два гектари. Із державного резерву було виділено ще 140 гектарів для учасників АТО з Кіровоградської області. Вони здали її в оренду і отримують прибуток. Представники соціальної сфери села отримали свою землю ще раніше. Були молоді сім’ї, що приходили і просили землю. Ми пропонували їм вибрати собі ділянку, і, якщо вона не була зайнята, родина її отримувала і починала господарювати. Якщо є руки і бажання працювати, у селі жити завжди легше і краще, аніж у місті. А коли навколо така гарна природа, та ще й інвестори на територію залучаються, то перспектива у села є, і серйозна.


Записала Вікторія Талашкевич, фото - Олена Карпенко



Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Коментар: